Легкоатлет з Кропивницького виборов срібло на чемпіонаті Європи

Саме вчора ввечері вихованець Геннадія Здітовецького  змусив заговорити про себе всю спільноту Королеви спорту України!

У секторі для стрибків у висоту, кропивничанин, який за рік феноменально прогресував – покращив свій найкращий результат із 180 см до 215 см, підтвердив покладені на нього надії.

У фіналі, куди він, до речі, дістався не без проблем, наш земляк зумів підкорити планку на позначці 213 см і, в підсумку, фінішувати на срібній сходинці п’єдесталу. Недосяжним же для Олега та інших учасників став британець Домінік Огбечіє, який, із власним рекордом 216 см, став першим.

Варто відзначити, що до 12-ти найкращих потрапив ще один представник Кропивницького - Олег Тикул, але з певних причин, юнак не зміг продемонструвати все, на що здатний, не підкоривши початкову висоту.

Вже після церемонії нагородження, нам вдалося зв’язатися з Олегом Дорощуком, який детально розповів нам, про всі емоції та враження від фартового для нього Дьйору:

Про підготовку

Після завершального відбору в Луцьку, який проходив в середині червня, де, якраз я переміг з особистим рекордом у 215 см, почалася нетривала підготовка до європейської першості. Так як часу було мало, то мій наставник Геннадій Борисович, вирішив зробив уклін на відпрацювання техніки, а не навантаження, як зазвичай.

Зі збірною ми зустрілися першого числа, в Києві. До речі, деяких спортсменів я вже знав з минулих міжнародних стартів, таких як, уже титулований метальних молота Михайло Кохан, який і в Угорщині впевнено тріумфував із новим рекордом чемпіонатів Європи. Втім, я дуже радий, що пощастило познайомитися з деякими іншими атлетами вже в Дьйорі, адже спілкуючись із різними хлопцями та дівчатами, трішки забував про самі змагання й психологічно ставало краще. Самі розумієте, що тягар відповідальності неабиякий.

Про шлях до Дьйору

До Угорщини ми діставалися досить цікаво. Спочатку, з Борисполя летіли до столиці Австрії Відня, де трішки встигли подивитися це красиве середньовічне місто. А вже потім, на автобусі, їхали до місця проведення турніру. Додам, що дорога не була складною, адже рівень автошляхів там дійсно крутий. Сама Угорщина зачепила своєю чистотою, спокійними вулицями, привітними людьми, які завжди вітаються. Загалом, мені дуже сподобалося й хочеться ще не один раз виступити на стадіоні в Дьйорі.

Про боротьбу за медаль

Починалося все доволі складно. Під час кваліфікації було велике хвилювання, що й відобразилося в результатах. Я лише з третьої спроби «взяв» необхідні 204 см. Довго не знав, на чому потрібно робити акцент у цьому секторі, оскільки він надто м'який, у порівнянні з покриттям рідного стадіону «Зірка». Втім, після кваліфікації ми вияснили, в чому проблема й зрозумів, що є хороші шанси взяти й перше місце, але трішки не вистачило.

Додам, що в фіналі стрибати було, а ще ж і проходило все це ввечері, під ліхтарями, що додавало атмосфери цим змаганням. Це дійсно незабутні враження. Хлопчина, який переміг, напевно, був краще готовий морально, адже зміг витиснути з себе максимум. Наразі я вітаю його з заслуженим золотом, але сподіваюся, що візьму незабаром реванш. Якщо в спорті не мати бажання стати чемпіоном, то й займатися ним не варто.

Про підтримку та слова вдячності

У Дьйорі, постійно поруч зі мною, окрім друзів, був наставник Геннадій Здітовецький, мудрі поради якого й допомогли мені тут, та й загалом, без нього моя кар’єра так не розвивалася.

Також, я вдячний всій збірній Україні, адже тут ми – одне ціле й кожен намагається допомогти іншому, порадити, підбадьори, утішити. З такою командою хочеться зустрітися й на майбутніх стартах. Окремо потрібно відзначити нашу Team leader Шух Ульяну Анатоліївну, яка весь час була на стадіоні, підтримувала нас , хвилювалася й терпіла нас, коли ми щось «чудили» (сміється).

Ну й звичайно, навіть у далеко Дьйорі, я відчував підтримку моїх батьків та друзів, які, впевнений, дивилися виступ по телевізору й щиро хвилювалися за мене. Це надихає й змушує постійно тренуватися, аби ставати краще. Сподіваюся, що в майбутньому, завдяки щирій підтримці, невтомній тренерській праці та моїй самовіддачі я зможу піднятися на найвищий сходинку п’єдесталу Олімпіади.