У Кропивницькому попрощались із молодим подружжям захисників України

У Кропивницькому в останню путь провели земляків - Героїв. Молоде подружжя, 31-річні солдати Тарас і Ольга Мельстери, загинули 21 червня неподалік Борівського на Луганщині. Вони служили в одній частині: Тарас водієм, а дружина — кухарем.  Про це повідомляє mandarin-news з посиланням на Кропивницьку міську раду.

- Коли життя змусило їх змінити комп’ютерні мишки на автомат, я намагалась прийняти їх вибір. Коли донька обрізала коси, не тому, що хотіла змінити зачіску, а тому, що заважали носити броніки, мене накрило. А сьогодні я плачу.  Не маю сил щось говорити, писати. Вони стали нашими янголами-охоронцями. Дякую, що захищали нас на землі, тепер захищаєте з неба. Боляче, дуже боляче, - написала на своїй сторінці у Facebook мати Ольги Інга Дуднік.      

Прощання з Героями, які полягли захищаючи Україну від російських загарбників, відбулося сьогодні, 27 червня, на Алеї почесних воїнських поховань Далеко-Східного кладовища.

Панахиду за загиблими відслужив єпископ Кропивницький і Голованівський Православної церкви України Марк.

«Вони служили разом, в одній бригаді, яку кинули захищати Сєвєродонецьк від рашистів, і знали, що далеко не всі з побратимів дочекаються перемоги. Їхні матері пишалися своїми дітьми, а діти були справжніми солдатами. Вони не нарікали на те, що від “броніка” болить спина, що берці натирають ноги, що в окопі на сирій землі незручно спати, що над головами свистять снаряди, що кляті обстріли не мають кінця-краю, що танки пруть з усіх боків, що снайпери пильнують за тобою вдень і вночі, а товариші, з якими ще вчора ділили пайок, сьогодні стали 200-ми… Вони не скаржилися, а просто, зціпивши зуби, робили те, що вважали найголовнішим у житті.

А ще вони мріяли, і ці мрії допомагали молодим бійцям у хвилину розпачу.

 

Ольга мріяла, як після перемоги повернеться до рідного міста і знову буде випікати й прикрашати запашні імбирні прянички, які так полюбилися людям. Тарас, як і годиться айтішнику, мріяв про нові проекти, що змінять світ на краще. Вони згадували свої мандрівки та планували нові. Планували жити, народжувати дітей, займатись улюбленою справою, допомагати тим, хто в біді.

 

Вони планували. Але цим планам не судилося здійснитися. 

…Того дня ворог лютував, як навіжений. Ситуація на фронті стрімко змінювалася, українські підрозділи несли тяжкі втрати. Ольга й Тарас, а також їхні однополчани до останнього подиху виконували наказ командира. А потім враз настала темрява,»- йдеться в спогаді Людмили Макей, який вона опублікувала на своїй сторінці у Фейсбук.