6 років допомоги або історія військової волонтерки з Кропивницького

П'ятниця, 09 жовтня 2020 17:28

Юлія Мартинюк-Жосан допомагає українській армії  від початку війни на Сході країни. Вона разом з однодумцями створила організацію “Серця матерів Кіровоградщини”, а наразі активно займається розвитком багатофункціонального громадського простору «KROP:hub». Для неї допомога іншим – це стан душі та частина життя.  Саме тому ось уже 6 років Юлія не перестає займатись військовим волонтерством. Про допомогу бійцям, громадську діяльність та мотивацію жінка розповіла mandarin-news.

Усе почалось влітку 2014…

Перші кроки в допомозі іншим жінка зробила з початком війни. Тоді багато близьких людей Юлії пішли в 34-ий батальйон (на той час ще територіальної оборони).

«Одного дня до мене приїхав товариш і сказав, що потрібно допомагати. Я зовсім нічого в цьому не розуміла, але в мене жодного разу не виникало думки, що треба це залишити і не робити», – згадує Юлія.

Тоді вона з однодумцями організували  волонтерську спільноту, почали знайомитися з іншими волонтерами міста, проводити автопробіги та різні акції, на яких збирали гроші на все необхідне для фронту.

Коло друзів-волонтерів почало рости, тож завдяки  спільним зусиллям, народилася організація «Серця матерів Кіровоградщини».

«Спочатку це був намет на площі Богдана Хмельницького зі складом в будинку побуту. Зараз на місці складу ми відкрили громадський простір «KROP:hub» – це місце для однодумців, для тих, кому болить війна в нашій країні. Це яскравий приклад того, якщо захотіти, то можливо зробити все», – розповідає жінка.

Усі її друзі теж почали допомагати армії, надихнувшись прикладом самої Юлії. Хтось приносив речі, одяг, ковдри, а хтось  надсилав гроші на картку або кидав у скриньку, на закупівлю приладів нічного бачення та необхідного військового оснащення.

 

 

 

Коли сльози навертаються

Найбільшою мотивацією продовжити допомагати військовим  і надалі –  це  їхні усмішки, а також їхніх родин та дітей. Завдяки такій емоційній віддачі жінка розуміє, що все не даремно:

«Коли телефонують мами військових і кажуть: «дякуємо, що допомогли доставити посилку сину»,  то сльози наверталися на очі. Допомога іншим –це вже частина мого життя.  Відчуваю, що якщо це  покину, то почну задихатися».

Жінка має багато історій, які її вразили за період допомоги армії. Юлія захоплюється командою «Серця матерів Кіровоградщини» та коротко їх називає «Сердечками».

«Це потужна волонтерська організація з дуже сильними дівчатами в основі. Те, що вони можуть зробити коли збираються разом, – просто вражає. Вони всі настільки різні, але так само однакові в душі і в серці, з одним болем за рідну Україну», – ділиться враженнями жінка.

 

Мій світ став зовсім іншим

Роки допомоги військовим на Сході країни Юлія вважає найкращими у своєму житті.

«Стільки гарних людей з’явилося поруч, стільки нового ми всі пізнавали, вчилися, посміхалися, плакали. Мій світ став зовсім іншим. Тепер я точно знаю, що є друзі, які завжди підтримають, підставлять плече або навчать чогось дуже мудрого».

За словами Юлії , допомагати іншим чи ні – це свідомий вибір кожного.

«Людині або болить і хочеться робити добру справу, або їй зручно сидіти на дивані і  шкрябати коменти у фейсбуці», – констатує Юлія.

Юлію дивує те, що більшість людей сприймає волонтерів як норму. Якось їй телефонували зі словами: «Ви ж волонтер, от і дістаньте нам те і те». Спочатку жінка лякалася таких дзвінків, а потім навчилася відповідати.

 «Ми самі по собі трохи диваки, бо «крадемо» час у своїх родин на благо інших людей, але нам в колі інших таких диваків дуже комфортно. Тим паче, що хлопці, які повернулися з війни, часто допомагають з волонтерством».

Один в полі не воїн

Юлія вважає, що розвиток волонтерства в Україні можливий через об’єднання спільних зусиль.

«Як тільки одна людина заявить про свої наміри, з’являться ті, хто трохи вагався або сам боявся, але дуже хотів робити щось хороше. Тоді цей рух буде дуже важко зупинити. Це стосується не тільки військових волонтерів, а й усіх волонтерів»,  

 Юлія хоче, аби Україна росла та розвивалась, а це неможливо без людей з відкритим серцем. Діти, яким наразі 10 та більше років  будуть нести культуру волонтерства в маси.

«Дітки бачать, що наша країна наразі переживає дуже нелегкий період  свого становлення. Вони це відчувають. Учителі запрошують до шкіл військових волонтерів та сучасних Героїв України, тож  це все відкладається на підсвідомому рівні», - пояснює Юлія.  

Світлини взяті зі спільнот у Фейсбук “Серця матерів Кіровоградщини” та «KROP:hub». Фото Юлії Мартинюк-Жосан з Фейсбук-сторінки героїні. 

 

 

 

Прочитано 509 разів
Останнє редагування Понеділок, 12 жовтня 2020 09:23
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

Додати коментар


SportDiscounter SportDiscounter Спортландия
+